Як навчити дитину контролювати свої емоції?

Багато діти емоційні, але якщо дитина виражає емоції занадто бурхливо і робить це на людях, то це може стати справжньою проблемою для батьків. Але вирішити її цілком можливо. 

 

Варіанти норми

Перш за все, варто розуміти, що для дитини будь-які незвичайні або нові речі – це щось дивовижне. А емоції – це всього лише реакція на все невідоме або радісне. І пригнічувати їх повністю точно не варто, інакше дитина стане байдужим до всього і просто втратить безліч веселих моментів дитинства, яке і без того проходить швидко. 

Тому тихі вигуки, захоплені вислови або поплескування в долоні допустимі, доречні і корисні. Але якщо дитина стрибає до стелі, голосно кричить або видає страшні звуки, роблячи все це на людях, то це може бути неприємно, причому не тільки для батьків, але і для всіх оточуючих, в тому числі і для незнайомих людей. 

 

Чому важливо навчити дитину контролювати себе?

Навіщо, взагалі, контролювати емоції? У дитинстві їх бурхливий вираз допустимо і пробачити, але в дорослому житті надмірна емоційність може сильно перешкодити. І якщо ви хочете, щоб дитина виросла адекватним і стриманою людиною і домігся успіхів, то з ранніх років вчіть його контролювати себе і дотримуватися кордону дозволеного. 

Що робити батькам?

Як навчити дитину контролювати емоції? 

 

Корисні поради батькам надмірно емоційних дітей: 

 

І пам'ятайте, що тільки праця і терпіння батьків допоможуть дитині навчитися стримувати емоції.

•  
• слід чітко визначити і позначити межі дозволеного, тобто пояснити, що можна робити, а чого не варто, особливо публічно. Якщо дитина буде розуміти, що добре, а що погано, то скоро він засвоїть прості істини і буде згадувати про них в ситуаціях, в яких емоції зазвичай просяться назовні. Звичайно, маленькій дитині спочатку буде складно, але якщо ви будете періодично нагадувати йому про рамках і лагідно пояснювати, що він робить не так, то проблема вирішиться, хоча далеко не відразу.
•  


• При кожному зручному випадку пояснюйте дитині його почуття, щоб він навчився переживати їх більш спокійно. Наприклад, якщо у нього щось не виходить, то можна зробити упор на те, що і у вас теж таке буває, і це нормально. Також розкажіть, що якщо малюк заспокоїться, набереться терпіння, трохи потренуєтеся і спробує почати все спочатку, то все задумане вдасться. І обов'язково поясніть, що емоції властиві всім людям і є цілком нормальними, але людина відрізняється від тварин саме тим, що може мислити і контролювати себе.


• Навчіть дитину виражати свої емоції словами. І це набагато цікавіше, ніж кричати і тупотіти ногами. Так, якщо дитина чогось дуже радий, то він може сказати або голосно вигукнути щось типу: «Як я радий!», «Я в захваті!» або «Це здорово!». Якщо ж емоції негативні, то для них можна підібрати відповідні фрази, наприклад: «Яка досада!», «Як мені не пощастило!» або «Це дуже сумно!». Але спочатку батьки повинні кожен раз нагадувати про словесному виразі, щоб малюк поступово його освоїв. Так, коли дитина почне кричати або тупотіти ногами, зупиніть його і запитайте, що він відчуває в даний момент. Він почне розповідати і відвернеться від бурхливої радості або, навпаки, гніву.


• Завжди підтримуйте дитину, поважайте її почуття і емоції. Більше розмовляйте з ним, щоб він розповідав про те, що його турбує. Якщо він буде періодично вимовлятися і ділитися з мамою або татом, то потреба в бурхливому вираженні емоцій відпаде, він навчиться їх переживати, хай поки з сторонньою допомогою.


• Почніть з себе і показувати позитивний приклад. Якщо мама чи тато будуть бурхливо реагувати на деякі ситуації, то дитина зробить висновок, що це нормально, і така його думка буде цілком закономірним. Так що стежте за собою і не допускайте надмірно бурхливого вираження своїх емоцій, тоді чадо буде брати приклад з вас і теж навчиться бути стриманим.


• Обов'язково давайте вихід емоціям чада, йому просто необхідно їх виплескувати, адже стримувати все в собі – вкрай шкідливо, особливо для не до кінця сформованою і незміцнілої дитячої психіки. Найпростіший, очевидний і кращий спосіб виплеску – це ігри. Можна вибирати практично будь-які, але все ж краще віддавати перевагу такі, в яких не потрібно визначати переможця, адже змагальні моменти можуть погіршити ситуацію і зробити емоційного дитини агресивним. Можна просто кидати один одному м'яч, стрибати на батуті, грати в «догонялки» і так далі.


• Закріплюйте досягнуте, заохочуйте успіхи. Наприклад, якщо дитина зміг стриматися і замість криків сказав фразу, яка описує емоції, то зробіть акцент на тому, що він все зробив правильно, значить, може вважатися розумним і дорослою людиною. Також ви можете доповнити сказані слова своїми, щоб малюк зрозумів, що все зробив правильно, і його почуття дійшли до вас і були оцінені.


• Якщо дитина не просто надмірно емоційний і темпераментний, а нервовий і агресивний, причому як вдома, так і в садку або в школі і в будь-яких громадських місцях, то є сенс показати його дитячого психолога або невролога. Фахівець проведе огляд і обстеження і при необхідності призначить седативний (заспокійливий) засіб.
•  

Консультація від вихователя- методиста

РОЛЬ СІМ’Ї У НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНОМУ ВИХОВАННІ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

                                                                                                  Павлюченко Л.О.

                                                    2019

Важлива роль у формуванні патріотизму належить сім’ї. Батьки є першими вихователями дитини дошкільного віку. Із сім’ї для дитини починається Батьківщина.

Сім’я в доступних формах дбає про гармонійний розви­ток дитини, опікується її розумовим, моральним, естетич­ним і фізичним вихованням. Метою родинного виховання загалом є формування всебічно і гармонійно розвиненої осо­бистості, вироблення в неї таких якостей, які допомагати­муть гідно долати життєві труднощі та перешкоди.

Національно-патріотичне виховання дітей у родині - складний і суперечливий процес, на який впливають різні чинники: матеріально-економічна забезпеченість, соціаль­ний стан та рівень освіти батьків, місце проживання (місто, село), звичаї і традиції в родині, кількість членів родини, ставлення до дітей тощо. Метою національно- патріотичного виховання, як складника виховання у роди­ні, є виховання любові до землі, де народилась і виросла людина, до рідного краю, міста (села), вулиці, тобто до бать­ківщини; гордості за здобутки свого народу, своєї родини, а також гордості за минуле і сьогодення своїх співвітчизни­ків; прагнення захищати інтереси родини та Батьківщини. У певному розумінні родина - це і є Батьківщина. Тому любов до своєї родини, матері, батька, родичів, дотримання духовно-культурних традицій, які вони сформували, - це ніщо інше, як вияв патріотизму, саме того його складника, що формується у родинних стосунках. У цьому розумінні взаємини у родині є для дитини ідеалом. Тут народжують­ся патріотичні почуття, виховується повага до батьків і свогородоводу, до родинних традицій, любов до Батьківщини і до рідної землі.

Виховувати в родині дітей патріотами означає: підтримувати, розвивати й скеровувати їхні прагнення набуття й використання на практиці знань з іс рідного краю, історії України і 'її народу; готувати виконання свого громадянського обов’язку щодо зал Батьківщини. Джерелом національно-патріотичного ховання є культ рідного слова батька й матері, колискова пісня, рідна оселя, садиба, Батьківщина, героїчне ми народу, конкретні вчинки особистості, спрямовані на матеріальне й культурне збагачення народу. Досвід переконує: що діти, якщо з ними проводять у родині цілеспрямовану: роботу, успадковують славу своїх батьків, дідів, прадідів, славу народу.

“Нащо клад - коли у сім’ї лад”, - кажуть у народі. І в цьому вислові закладено глибокий педагогічний зміст. Особливу роль у національно-патріотичному вихованні у сім’ї відіграє загальний мікроклімат, настрій, уклад, спрямованість тощо.

Родина є благодатним середовищем для виховання національно-патріотичної свідомості, почуттів і переконань у дітей. Це обумовлено,

по-перше, тим, що вона є своєрідним мікроколективом, що ґрунтується на довірливих взаємин між чоловіком та дружиною, батьками й дітьми, на емоційному переживанні різних життєвих подій. Починаючи з перших років життя дитини, родина має великі потенційні можливості соціального впливу на її свідомість та почуттєву сферу. Можливості ці криються у спільності запитів, щ нень, інтересів членів родини, у їхній взаємозалежності, відповідальності, допомозі, в найглибших почуттях подружньої та батьківської любові.

По-друге, у родинному середовищі втіленням національно-патріотичних почуттів для дитини є батьки, бабусі й дідусі. З ними у дітей пов’язуються поняття про свій будинок, рідні місця, свій край, свою Батьківщину.

По-третє, процес внутрішньородинного спілкуванняміж різними поколіннями є неперервним. Це спілкування є не лише звичайним обміном інформацією, а й передачею дітям та онукам духовного досвіду й героїки минулого, формуванням патріотичної свідомості, почуттів і переконань, поведінки.

Завданням закладів дошкільної освітиє залучення батьків вихованців до активної участі в освітньому процесі, долучення до організації та проведення виховних дитячих соціально значущих заходів. Батьки мають стати не тільки гостями на заходах, не лише спостерігачами за успіхами їхніх дітей, вони мають безпосередньо впливати на формування дітей власним досвідом та прикладом. Зусилля педагогів мають бути спрямовані на підтримку ініціативи батьківської громади, взаємодію у розробленні та виконанні сумісних рішень щодо національно-патріотичного виховання дітей.

ПОРАДИ БАТЬКАМ

​1. Говоріть із дітьми про Батьківщину.

Дехто з батьків вважає, що про Батьківщину говорити з дошкільниками зайве або ще зарано. Однак цінність сімейних бесід і розмов саме в тому, що відбуваються вони найчастіше у безпосередній і довірливій атмосфері. І тоді розумне і влучне слово батька або матері, дідуся чи бабусі про Батьківщину глибоко входить у свідомість та серце малюків. Способи вирішення виховних завдань у родині дуже різноманітні: це батьківський авторитет, домашній побут, духовний і моральний клімат родини, праця, навчання, звичаї і традиції; суспільна думка, преса, радіо, телебачення, література, заняття спортом, свята тощо.

2.  Відзначайте загальнонаціональне свято — День Незалежності України.

Доцільно започаткувати сімейну традицію щорічного святкування загальнонаціонального свята - Дня Незалежності України: побувати на святкових заходах, що проводять у рідному місті, за можливості брати в них участь, переглянути запис військового параду чи святкового концерту. Адже всі заходи спрямовані на патріотичне виховання. Традиційний їх перегляд сприятиме формуванню патріотичних почуттів молодого покоління. Бажано, щоб державні свята, події, історичні дати, як і родинні, не залишали байдужим жодного з її членів - від найстаршого до наймолодшого.

3.  Говоріть про патріотичні справи батьків, розмірковуйте над минулим своєї Батьківщини.

Розповіді й бесіди-спогади про патріотичні справи батьків, розмірковування над минулим своєї Батьківщиниє водночас і уроками мужності для дітей, і передачею естафети від покоління до покоління. У такі хвилини діти почуваються єдиним цілим, невіддільним від героїчного минулого своїх предків.

4.  Подорожуйте з дітьми Батьківщиною.

Подорожуючи дорогами нашої країни, батьки й ді- безпосередньо знайомляться з Батьківщиною, її культур минулим і сьогоденням, відвідують меморіальні комплекс які своєю емоційною силою впливу пробуджують у серг дітей скорботу про полеглих, любов і повагу до людей, вибороли для них свободу і незалежність. За правильної позиції батьків такі подорожі можуть відіграти неоціненну роль у патріотичному вихованні дітей.

5.  Залучайте дітей до творів української літератури мистецтва.

Прагніть, щоб за допомогою літератури і мистецтва дитина якомога раніше перейнялася долею героїчних люд: Після прочитання патріотичної літератури, розгляду репродукцій, фільмів, прослуховування музики, пісень, перегляду танців, вистав патріотичної тематики діти не залишать байдужими.

6.  Будьте готові відповісти на запитання, навести приклади й докази, щоб переконати дітей в істинності або хибності їхніх суджень.

Дошкільний вік - це вік «чомусиків». Десятки запитань - найнесподіваніших і найрізноманітніших. І відразу ж свої міркування і висновки: правильні, неточні або помилкові. Тому батьки завжди мають бути готові відповісти, навести приклади й докази, щоб переконати дітей в істинності чи хибності їхніх суджень. Важливо, щоб у родині усвідомлювали позитивний і негативний впливи літератури, мистецтва, засобів інформації на патріотичне виховання дітей.

7.  Залучайте дітей до сімейних традицій, звичаїв, обрядів, свят.

Сімейні традиції, звичаї, обряди, свята є водночас важливими засобами зміцнення родинних зв’язків та національно-патріотичної свідомості різних поколінь. Так, родинні традиції є своєрідним засобом захищеності кожного члена родини, позитивного сприймання світу, створення неповторних дитячих спогадів, власного самоствердження у суспільстві.

8.  Виховуйте шанобливе ставлення до національних символів і святинь народу.

Саме у родинному середовищі дитина дізнається вперше про народні символи. Народними символами українців є батьківська хата, хліб, вишитий рушник, материнська пісня, верба і калина, сорочка, хрещатий барвінок, писанка і лелека. Всі вони наші давні обереги. Родина плекає любов та повагу до них.

Якщо за сімейним обіднім столом дитині показувати приклад бережного ставлення до хліба, то, безумовно, дитина і в дитячому садку, а потім у школі, в дорослому житті з повагою ставитиметься як до самого хліба, так і до людей, які його виростили, і до землі, на якій він виріс, до свого краю, народу.

Батьки формують у своїх дітей шанобливе ставлення державних символів: Гімну, Прапора, Герба України.

9.  Будьте взірцем для наслідування, відповідальними й обережними у своїх діях.

Щоб виховати патріотичні почуття у дітей, по но самим ними володіти. Тому значну роль у родин: національно-патріотичному вихованні відіграє рівень патріотичних почуттів батьків. Виховання прикладом передбачає створення взірця для наслідування з метою оптимізації виховного процесу. Діти копіюють усе підряд: і позитивне й негативне. Це зобов’язує батьків бути відповідальними: обережними у своїх діях. Чесність, правдивість, працьовитість, щедрість, скромність, совісність, розсудливість це позитивні взірці для наслідування. Якщо батьки працюють на виробництві чи в іншій сфері діяльності, рядними людьми, позбавленими шкідливих звичок, то мають високу репутацію. Тому вони мають моральне п; вимагати від своїх дітей підтримувати свою честь, гід: репутацію своєї сім’ї у навчанні, у повсякденній поведінці. Завдання батьків полягає в тому, щоб показати позитивний приклад, з якого дитина могла б переймати найкращі риси. Це забезпечить неперервність традицій від покоління до коління.

10. Розширюйте коло спілкування дитини з дорослими, однолітками, представниками інших національностей.

Розширюйте коло спілкування, обмінюйтеся досв1 із представниками інших сімей та родин, пізнавайте духовну спадщину та поширюйте свою. Дитина обов’язково має поступово, на практиці реального спілкування знаходити спільне та відмінне між собою та іншими людьми, кування дітей і дорослих із представниками людей інших країн, національних традицій, релігійних переконань, політичних поглядів, укладів життя та культури розвивав вміння поводитися природно, тактовно та гідно.

11.  Використовуйте різні форми взаємодії з дітьми.

Для національно-патріотичного виховання дітей у родині використовуйте такі форми взаємодії з дітьми: власні бесіди-спогади; подорожі рідною країною; створюйте сімейні літописи; залучайте дітей до трудових справ; використовуйте твори літератури і мистецтва; беріть участь у масових заходах з нагоди національних і державних свят; долучайтеся до співпраці з ДНЗ, суспільними організаціями тощо. Якщо у родині виховують кількох дітей різного віку, то обирайте форми та методи національно-патріотичного виховання, враховуючи індивідуальні вікові, статеві, психологічні та інші особливості кожної дитини.

                                                                                  Павлюченко Л.О.

2019

У вихованні патріотизму дошкільників немаловажну роль грає  система заходів,з патріотичного виховання спрямованих на глибоке вивчення рідної мови, історії рідної мови, поваги і любові до рідної країни.

Ключові слова: національне виховання, патріотичне виховання, патріотизм, рідне слово.Патріотичне виховання підростаючого покоління завжди було однією з найважливіших завдань сучасної школи, адже дитинство і юність –найкраща пора для прищеплення священного почуття любові до Батьківщини, гордості за її минуле. Під патріотичним вихованнямрозуміється поступове і неухильне формування в учнів любові до своєї Батьківщини.

Патріотизм -одна з найважливіших рис всебічно розвиненої особистості. У молодших школярів повинно вироблятися почуття гордості за свою Батьківщину і свій народ, повагу до його великих звершень. Багато чого потрібно від школи: її роль в цьому плані неможливо переоцінити. На сьогодні в системі освіти важливого значення набувають питання виховання у підростаючого покоління, як почуття поваги до інших народів, так і почуття любові до Батьківщини і рідного слова. Виокремимо основні завдання національно-патріотичного виховання в загальноосвітніх закладах:

• формування любові до рідного краю (причетності до рідного дому, сім'ї, школи, міста);
• формування поваги до Конституції України,державної символіки: Герба, прапора, Гімну України;
• формування духовно-моральних взаємин;
• формування любові до культурного спадку свого народу;
• виховання любові, поваги до своїх національних особливостей;
• üвиховання гордості за свій народ, шанування героїв України;
• толерантне ставлення до представників інших національностей, до ровесників, батьків, сусідів, інших людей

. Саме любов до рідного слова, культури, звичаїв є однією з складових патріотизму. Багато людей не знають рідну мову їїпоходження, а з відси і зневага, викривлення її. І в наш час цим нехтують і педагоги і батьки . А як можна навчити любити рідну землю не знавши рідної мови, походження нас як народу? Коли йдеться про виникнення української мови як мови нашої нації, у свідомості багатьох людей так і дітей ця мова асоціюється з тією, яку вони чують щодня по телебаченню, в соціальних мережах, якою читають книжки , користуються у щоденному спілкуванні між собою, тобто їм уявляється сучасна українська мова. Проте національна мова –це не тільки спільна для всієї нації літературна мова, відшліфована майстрами художнього слова, але і мова народу. Мало хто знає що українську мову започаткував І. Котляревський, а основоположником став Т. Шевченко, які писали свої твори народною мовою на основі українських середньонаддніпрянських говірок. До І.Котляревського і Т.Шевченка існувала староукраїнська мова (XIII –XVIII ст.), що сформувалася на основі давньоруських літературних традицій, а давньоруська писемно-літературна мова виникла під безпосереднім впливом старослов’янської (церковнослов’янської) мови, запозиченої від болгар разом з прийняттям християнства в Україні-Русі. Ось це наше коріння, історія нашої мови, культури.

Як же правильно виховати в дитині патріотичні почуття з малечку. А все просто, треба все починати через слово, рідне слово, тобто нашу українську мову.Тільки власним прикладом поваги і любові до рідного слова ми зможемо прищеплювати любов до рідної мови, бажанням плекати її, весь час вдосконалювати свої мовні навички. Пізнання мови –це пізнання народу, його єства, його душі, його витоків та історичних шляхів –усього того, чим народ цікавий для інших народів.

Адже народи, як і окремі люди, виявляють інтерес і повагу лише до того, хто виявляє собою особистість –своєрідну й неповторну. Годі розраховувати на пошану інших тому, хто не має поваги сам до себе. А хіба втрата рідної мови, зневага до неї не є виявом утрати своєї гідності?

 Існують такі мовні обов’язки громадян :

·Мова –запорука iснування народу. Захищаючи рiдну мову, ти захищаєш свiй народ, його гiднiсть, його право на iснування, право на майбутнє. Не ухиляйся вiд цiєї боротьби!

·Захист рiдної мови –найприроднiший i найпростiший, найлегший i водночас найнеобхiдніший спосiб нацiонального самоутвердження i дiяльностi в iм'я народу. Маєш нагоду бути борцем за свiй народ –будь ним!

·Володiння рiдною мовою –не заслуга, а обов'язок патрiотів. «Вони (українці) повинні усвідомити, що кожна людина, яка виїжджає з України, кожна копійка, що витрачається не на досягнення українських цілей, кожне слово, сказане не українською мовою, є марнуванням капіталу українського народу, а за даних обставин кожна втрата є безповоротною» (М.Драгоманов).

·Розмовляй рiдною мовою –своєю i свого народу: скрiзь, де її розумiють, з усiма, хто її розумiє. Не поступайся своїми мовними правами заради вигоди, привiлеїв, лукавої похвали –це зрада свого народу.

·Ставлення до рiдної мови має бути таким, як до рiдної матерi: її люблять не за якiсь принади чи вигоди, а за те, що вона –мати.

·Сiм'я –первинна клiтина нацiї. Щоб вона не омертвiла i не вiдпала вiд нацiонального органiзму, її має живити культ рiдної мови. Тому розмовляй у сiм'ї мовою своєї нацiї. Не вмiєш –учись. Прищеплюй дiтям ставлення до мови як до святинi, найдорожчого скарбу.

·Допомагай кожному, хто хоче вивчити українську мову.

·Нiколи не зупиняйся у вивченнi рiдної мови. «Усi головнi європейськi мови можна вивчити за шiсть рокiв, свою ж рiдну треба вчити цiле життя» (Вольтер).

·Пiдтримуй усi починання окремих осiб i громадськостi, спрямованi на утвердження українськоi мови.

·Не будь байдужим до найменших виявiв обмежень чи зневаги української мови. Стався до iнших мов так, як би ти хотiв, щоб ставились до твоєї рiдної мови.

·Пам'ятай: найкращi вчителi мови для дiтей –це мати i батько.

·Незнання рiдної мови не звiльняє тебе вiд обов'язку i не позбавляє права боротися за неї, за те, щоб твої дiти i внуки мали можливiсть знати i користуватися мовою свого народу.

·Вивчай iншi мови. Це дасть можливiсть не тiльки оволодiти ключами до скарбниць духовностi iнших народiв, але й об'єктивно оцiнити свою мову, її сильнi та слабкi сторони. «Хто не знає чужих мов, той нiчого не вiдає про свою власну» (Й.В.Гете).Знання чужих мов пробуджує бажання працювати для утвердження i розвитку рiдної мови, сприяти тому, щоб вона зайняла гiдне мiсце серед авторитетних мов свiту.

·Нашому поколiнню випало складне i вiдповiдальне завдання –вiдродження української мови, державностi, нацiї. За нас цього нiхто не зробить. Це наш iсторичний обов'язок, виправдання нашого перебування на цьому свiтi

 Дуже влучно написано саме для тих, хто вважає себе справжнім українцем, патріотом своєї крани.

Патріотичне виховання дошкільнят через рідне слово можна здійснювати через всі лінії розвитку Базового компоненту ДО, особливо на мовленєвих заняттях ,  необхідно звертати увагу дітей на багатство і милозвучність української мови, захоплювати дітей її красою, пробуджувати любов до рідного слова, прагнення вивчати українську мову, захищати її,слід пояснювати значення слів української мови ,розповідати про роль мови для становлення незалежної самостійної держави України. Для цього діти повинні мати взірець для наслідування, і це мають бути люди з суспільства-батьки та педагоги ДНЗ.

Отже, вивчення мови –це та площина, з якої починається пізнання світу, свого народу, його духовності. Звідси бере початок національно-патріотичне, моральне тай взагалі всяке інше виховання